Детективний дует

Найяскравішим визнаний образ детектива Шерлока Холмса, створений Артуром Конан Дойлом.
Головний герой детективу шляхом розмірковувань та спостережень розкриває злочин, який здається абсолютно загадковим. Події, які відбуваються у творі, ведуть усіх персонажів і читача хибним слідом, і лише в кінці головний герой несподівано для інших вказує на правильне тлумачення подій. Розслідування, як правило, завершується миттєво, пояснюючи усі незрозумілі факти злочину.
У творах Конан Дойла виведений детективний дует - Шерлок Холмс та доктор Ватсон, друг і помічник детектива. Образ Ватсона виконує особливу функцію: він не тільки безпосередній учасник подій, які описує, але й герой, за яким читач іде в розслідуванні, бачачи все його очима. Проте лише після пояснення Холмсом розв"язання загадки стає зрозумілим, що припущення Ватсона та читача - хибні, а дивні дії детектива мали чітку мету і логічне пояснення.
Детективні твори Конан Дойла про Шерлока Холмса становлять цикл.

Заочна екскурсія

- Англія.Лондон.Бейкер - стріт 221Б. За часів А.Конан Дойла будинку під  таким номером не існувало. Дослідники витратили багато часу, щоб встановити, де міг би мешкати знаменитий детектив. У 1951 році в будинку на Бейкер - стріт було відкрито виставку, присвячену Шерлоку  Холмсу. Нині там музей, і гостей привітно зустрічає "секретарка" містера Холмса, яка відповідає на листи, що й досі надходять на адресу відомого сищика. Вона охайно і діловито відповідає тим, хто чекає на допомогу чи пораду, що містер Холмс перебуває на заслуженому відпочинку на своїй фермі в Сассексі, де, як і раніше, розводить бджіл...
А зараз завітаємо на вулицю Нортамберленд - стріт, у таверну "Шерлок Холмс", де розташований ще один музей загального улюбленця. За скляною перегородкою - вітальня, у якій із любов"ю відтворено особливості обстановки, відомої всьому світові. Ось крісло Холмса - для людини, високої на зріст, воно замале й не дуже зручне, але він його любив. Ось крісло - гойдалка Ватсона. А третє крісло пропонується відвідувачеві. У кутку на столику з пропаленою кислотою стільницею - хімічна  лабораторія Холмса. Там - таки його знамениті люльки й не менш знаменита лупа, купа листів із різних куточків світу. Здається, ось - ось відчиняться вхідні двері, і до кімнати ввійдуть господар зі своїм приятелем. Привітавшись, перший обов"язково промовить такі слова "Мене звуть Шерлок Холмс. А це мій друг і помічник доктор Ватсон,  у присутності якого ви можете говорити так само одверто, як і зі мною".
(За М.п.Тугушевою)

Біографія

Сер Артур Конан Дойл народився 22 травня 1859 року в шотландському місті Единбург, у сім'ї Чарльза Алтамонта Дойла — архітектора і художника. Велику роль у житті Конана Дойла відіграла його мати Мері Фолі. Від неї він успадкував свій інтерес до рицарських традицій, подвигів і пригод. Конан Дойл казав: «Справжня любов до літератури, схильність до письменництва йде в мене, я вважаю, від матері».

Шкільне життя письменника пройшло в «похмурих баштах і стінах» підготовчої школи Годдера, а потім єзуїтськогоколеджу Стоніхерст (графство Ланкашир) (1869–1876). Зі шкільних років у Конана Дойла буквально «заговорив» розповідач. Почуте від матері, гра уяви, що прокинулася, все це стало матеріалом для усних розповідей, якими він бавив своїх знайомих.

Усидливий студент за книгами — такий портрет Конана Дойла в Единбурзькому університеті, 1876–1881. У жовтні 1879-го з'явилася його розповідь «Таємниця Сесасської долини» (англ. «The Mystery of Sasassa Valley»). Йому пощастило, канікули передостаннього року навчання в університеті він провів у плаванні. На судні він був корабельним лікарем і побував в арктичних водах. 1881 року Конан Дойл отримав університетський диплом, став M. B. (англ. bachelor of medicine) бакалавром медицини. У 1882–1890 роках займався лікарською практикою. 1882 року він знов у плаванні, цього разу південному. Він побачив Західну Африку.

1891 року Конан Дойл залишив діяльність лікаря. Література стала для нього професією.

1885-го Конан Дойл одружується на Луїзі Хокінс, яка страждала туберкульозом і померла 1906 року. 1907-го Дойль одружується на Джині Лекі, котру знав із 1897 року. Дойл мав п'ятеро дітей: двоє від першої дружини — Мері й Кінгслі, і троє від другої — Джин, Деніс і Адріан.

Конан Дойл помер від серцевого нападу 7 липня 1930 року в своєму будинку в Кроуборо (англ. Crowborough (Сассекс).

Син письменника Адріан написав біографію свого батька під назвою «Справжній Конан Дойл». Він писав: «Уже сама атмосфера будинку дихала лицарським духом. Конан Дойл навчився розбиратися в гербах набагато раніше, ніж познайомився з латинським відмінюванням».

Належачи до покоління Оскара Уайльда, Дж. Б. Шоу, Джозефа Конрада, Джерома К. Джерома, Р. Кіплінга, Р. Дж. Уеллса і Дж. Голсуорсі, Конан Дойл проте не потрапив до розряду «серйозних літераторів», а вважався «розважальним».

Історичний цикл[ред. • ред. код]

Артур Конан Дойл. 1893

У лютому 1888 року А. Конан Дойл завершив роботу над романом «Пригоди Міхея Кларка», оповідав про Повстання Монмута(1685), метою якого було повалення короля Якова II. Роман побачив світ у листопаді й був тепло зустрінутий критикою. Починаючи з цього моменту в творчому житті Конан Дойла виник конфлікт: з одного боку, публіка і видавці вимагали нових творів про Шерлока Холмса; з другого — сам письменник дедалі більше прагнув отримати визнання як автор серйозних романів (насамперед історичних), а також п'єс і віршів.

Першим серйозним історичним твором Конан Дойла вважається роман «Білий загін». У ньому автор звернувся до критичного етапу в історії феодальної Англії, узявши за основу реальний історичний епізод 1366 року, коли в Столітній війні настало затишшя і стали виникати «білі загони» добровольців і найманців. Продовжуючи війну на території Франції, вони при цьому відіграли вирішальну роль у боротьбі претендентів за іспанський престол. Конан Дойл використав цей епізод для своєї художньої мети: він воскресив побут і звичаї того часу, а головне — представив у героїчному ореолі лицарство, котре до того часу вже перебувало в занепаді. «Білий загін» друкувався в журналі Cornhill (видавець якого Джеймс Пенн оголосив його найкращим історичним романом після «Айвенго», а окремою книжкою вийшов 1891 року. Конан Дойл завжди казав, що вважає його одним зі своїх найкращих творів.

Із деяким допущенням до розряду історичних можна віднести і роман «Родні Стоун» (1896): дія тут відбувається на початку XIX століття, згадуються Наполеон і Нельсон, драматург Шерідан. Спочатку цей твір замислювався як п'єса з робочою назвою «Будинок Темперлей» і писався під відомого на той час британського актора Генрі Ірвінга. Під час роботи над романом письменник простудіював масу наукової та історичної літератури («Історія флоту», «Історія боксу» тощо).

Наполеонівським війнам, від Трафальгара до Ватерлоо, Конан Дойл присвятив «Подвиги» і «Пригоди» бригадира Жерара. Народження цього персонажа припадає, мабуть, на 1892 рік, коли Джордж Мередіт вручив Конану Дойлу тритомні «Мемуари» Марбо: останній і став прототипом Жерара. Перше оповідання нової серії, «Медаль бригадира Жерара», письменник уперше прочитав зі сцени 1894 року під час поїздки до Сполучених Штатів. У грудні того ж року розповідь надрукував Strand Magazine, після чого роботу над продовженням автор продовжив у Давосі. З квітня по вересень 1895-го «Подвиги бригадира Жерара» друкувалися в Strand. Тут же вийшли вперше і «Пригоди» (серпень 1902 — травень 1903 року). Хоча сюжети оповідань про Жерара фантастичні, історична епоха виписана з великою вірогідністю. «Дух і перебіг цих оповідань чудові, точність у дотриманні імен і назв сама по собі демонструє масштаби витраченої вами праці. Мало хто зміг би відшукати тут хоч якісь помилки. А я, володіючи особливим нюхом на всякі промахи, так і не знайшов нічого за нікчемними винятками», — писав Дойлу відомий британський історик Арчибальд Форбс.

1892 року були закінчені «франко-канадський» пригодницький роман «Вигнанці» та історична п'єса «Ватерлоо», головну роль у якій зіграв відомий у ті роки актор Генрі Ірвінг (котрий придбав у автора всі права).

Шерлок Холмс[ред. • ред. код]

Доктор Ватсон і Шерлок Холмс. МалюнокСідні Педжета

Пам'ятник Шерлоку Холмсу в Единбурзі, зведений навпроти будинку, де народився письменник. Будинок був знесений 1970 року

«Скандал у Богемії», перше оповідання із серії «Пригоди Шерлока Холмса» був надрукований у журналі Strand 1891 року. Прототипом головного героя, котрий став невдовзі легендарним детективом-консультантом, був Джозеф Белл, професорЕдинбурзького університету, який славився здатністю по найдрібніших деталях вгадувати характер і минуле людини. Протягом двох років Дойль створював розповідь за розповіддю, і врешті-решт почав перейматися власним персонажем. Його спроба «покінчити» з Холмсом у сутичці з професором Моріарті («Остання справа Холмса», 1893 рік) виявилася невдалою: він полюбився читачам і героя довелося «воскресити». Холмсовська епопея увінчалася романом «Собака Баскервілів» (1900), який відносять до класики детективного жанру.

Пригодам Шерлока Холмса присвячені чотири романи: «Етюд у багряних тонах»(1887), «Знак чотирьох» (1890), «Собака Баскервілів», «Долина жаху» — і п'ять збірок оповідань, найвідоміші з яких — «Пригоди Шерлока Холмса» (1892), «Записки про Шерлока Холмса» (1894) і «Повернення Шерлока Холмса» (1905). Сучасники письменника були схильні применшувати велич Холмса, вбачаючи в ньому свого роду гібрид Дюпена (Едгара Аллана По), Лекока (Еміль Габоріо) і Каффа (Вілкі Коллінза). У ретроспективі стало зрозуміло, наскільки Холмс відрізняється від попередників: поєднання незвичайних якостей підняло його над часом, зробило актуальним у всі часи. Надзвичайна популярність Шерлока Холмса і його вірного супутника і біографа доктора Ватсона (Уотсона) поступово переросла в галузь нової міфології, центром якої донині залишається квартира в Лондоні на Бейкер-стріт, 221B.

Е. По - засновник детективного жанру. 

ЕДГАР ПО (1809-1849) належить до числа класиків світової літератури. Його талант багатогранний - це проза, поезія, літературно-критичні статті, рецензії, а також твори, жанр яких важко визначити (науково-астрономічна поема "Евріка"). Е.По вважають засновником, "батьком" жанру детективу.

У кожній галузі літератури По був новатором, що визначив свою епоху і накреслив шляхи для подальшого розвитку літератури. Але визнання на батьківщині прийшло до нього через багато років після його смерті.

Його називали письменником трагічної біографії, людиною "полоненою таємницями життя, охопленою святою жадобою зрозуміти душу свою". Під самого народження життя не пестило його, а завжди посилало нові випробування: смерть рідних, бідність та хвороби, зради, зловживання алкоголем. Він був справжнім американецем, який у своїх творах відобразив життя в безлічі аспектах ( його цікавили технічні та наукові досягнення, філософія, література, питання суспільної моралі).

Едгар Аллан По належав до знатного ірландського роду. Він народився 19 січня 1809 р. у м. Бостон, у родині мандрівних акторів. Мати належала до родини англійських акторів, які переїхали до Америки в кінці XVIII ст. Молода талановита акторка, співачка, танцюристка Елізабет була улюбленицею публіки. Батько письменника мав освіту юриста, син дільця з Балтимора, був бездарним актором та поганим чоловіком. Девід і Елізабет вели бродячий спосіб життя. У них було троє дітей: Вільям, Розалі та Едгар. Молода сім'я була дуже бідна, тому вже через два тижні після народження дитини мати змушена була піти працювати. Пізніше письменник з гордістю писав, що був сином жінки, яка віддала мистецтву красу, молодість і талант.

Коли хлопчикові не було ще й 2-х років, батько покинув сім'ю і раптово помер від лихоманки. У віці 2 років Едгар залишився круглим сиротою. Під час гастролей на півдні у місті Річмонді від чахотки померла мати. Розалі взяли чужі люди, Вільяма забрала бабуся, а Едгара взяла на виховання родина Джона Аллана, багатого комерсанта, що торгував тютюном.

Джон Аллан не усиновив його офіційно, бо не знав, чи виправдає Едгар його надії. Він говорив: "Нечего с ним носиться, как с золотым яйцом, всё равно из сына актёришки ничего путного не выйдет". Джон узагалі волів би залишити його помирати у річмондській хатині, якби не дружина. Френсіс Аллан обожнювала і любила хлопчика так, що він не відчував себе прийомним сином. У дитинстві Едгар мріяв про те, що він, як і його прийомний батько, буде торговцем, спадкоємцем фірми "Аллан і Елліс". Він був розумний, упертий, вільнолюбивий. Дуже любив слухати "страшні казки", "історії про привидів, про розриті могили", які йому розповідала няня-негритянка. Ці історії були типовими для забобонної Америки XIX ст. Ще одним джерелом вражень для малого Едгара стали безкінечні розповіді про морські мандрівки, про скарби, про які розповідали у Алланів капітани або торговці. У більшості написаних ним пізніше творів стало помітним почуте в ті роки, коли він сидів маленький біля каміна. Хлопчик жив у розкоші, і тому склалися такі солодкі думки.

У 5 років гарненького хлопчика з ямочками на щоках і кучерявим каштановим волоссям віддали до класичної англійської школи, де він швидко почав робити успіхи. Едгар завжди був одягнений як маленький принц: мав лоша поні, особистих собак, котрі його супроводжували, і ліврейного грума.

Але всі дитячі мрії розвіялись, коли родина Алланів переїхала до Англії. З 1815 до 1820 року хлопець жив в Англії і навчався у одному із Лондонських пансіонів. Навчаючись там, у нього почали з'являтися деякі дивацтва. Товариш часто помічав, як він розмовляв із самим собою і жестикулював. Тоді ж до Е.По почав прилітати чорний ворон і нашіптувати йому на вухо страшні історії. Він рано почав писати поезію, що дратувало батька.

У цей час Едгар закохався у Сару Ельміру Ройстер, яка жила навпроти його школи. У 1823 р. їй було лише 15 років. Природа наділила її вишуканою фігурою, великими чорними очима і довгим темним волоссям. Образ дівчини дуже вплинув на юнака і він написав портрет коханої. Містер Ройстер без особливого захоплення спостерігав за розвитком їхньої любовної історії. Джон Аллан, опікун Едгара, також не дуже схвально ставився до цього. Батько Ельміри зробив усе можливе, щоб вони не одружилися: коли Едгар поїхав на навчання у Віргінському університеті, дівчина не відповідала на жоден його лист. Справа в тому, що ці листи перехоплював містер Ройстер. Вдруге доля звела їх незадовго до смерті письменника, але на цей раз на заваді шлюбу стала смерть.

Повернувшись в Америку, він закінчив міську школу. Саме тепер юнак зрозумів, що він дійсно "не их породы" і доведеться відмовитися від занять торгівлею. У 1826 році він вступив до Віргінського університету. Знання йому давалися легко, особливо з англійської літератури. У роки навчання багато читав, захоплювався віршами Дж.Г.Байрона, П.Б.Шеллі, Т.Мурра, особливо зачитувався книжками історичної тематики. Вивчав латинь, історію, фізику, астрономію та ботаніку, знав хімію та медицину, займався перекладацькою справою. Весь свій вільний час він писав вірші. Джон Аллан був проти, часто обшукував кімнату і кидав зошити у вогнище.

Молодий поет під час навчання, улюбленець товаришів, поведінкою не вирізнявся. Бенкети, гра в карти, де він програвав великі суми грошей, зробили свою справу, завдали клопоту, з якого Едгара міг визволити тільки багатий родич або опікун.

У 1825 році Джон Аллан миттєво розбагатів. Шотландський родич Уільям Гельт залишив солідний спадок - близько 750 тисяч доларів. Родина переїхала до величезного будинку і привиди старої Англії стали для хлопця чужими. Ворон не прилітав, зошити з віршами припадали пилом під ліжком. Едгар жив на широку ногу. Батько отримав удар, коли одержав масу несплачених рахунків. Виявилося, що син програв багато грошей у карти.

Нервовий, пристрасний, поривчастий характер молодого поета був не зрозумілий Джону Аллану, людині практичній, далекій від літератури та мистецтва. Він був мільйонером і не хотів робити Едгара своїм спадкоємцем. Аллан не усиновив юнака і поставив гордого хлопця у положення приживали у багатій хаті. Непорозуміння призвели до того, що "крутий" норов купця зовсім лишив 18-річного хлопця матеріальної підтримки. Той змушений був покинути його дім та університет, де провчився всього рік, бо батько відмовився оплачувати рахунки. Почалося скрутне життя.

Едгар поїхав у Бостон і за власний кошт надрукував книгу віршів, які так і не вийшли у продаж. Залишившись без друзів, коштів до існування, без даху над головою, 18-річний юнак подав рапорт про зарахування до армії. Служив рядовим у батареї артилерійського полку в Саллівоні, отримав чин сержант-майора. Тут, коли він одного разу блукав пустелею, По зустрів знайомий силует ворона, і його знову почали переслідувати фантастичні видіння. Едгар зробив для себе геніальне відкриття - єдиний спосіб боротися з ними - це перетворювати їх на оповідання. Ця пристрасть захопила його настільки, що він став забудькуватим, відповідав невпопад, не виконував службових обов'язків. Командир подав скаргу Джону Аллану, але той не хотів нічого знати про хлопця.

Не витримавши казармених умов, По звернувся за допомогою до Френсіс Аллан. Та вмовила чоловіка викупити його з армії, і він приїхав у Річмонд, але місіс Аллан на час приїзду померла. На вимогу містера Аллана, Едгар змушений був вступити у військову школу до Уест-Пойнту. Юнак залишитися військовим не захотів і домігся виключення з академії. Цього разу розрив з вітчимом був остаточним, до того ж невдовзі після цього той помер, жодним словом не згадавши Едгара По у заповіті. Молодий письменник почав шукати роботу - хотів працювати вчителем, шукав також місце у газеті.

У літературу він увійшов як новеліст. До жанру новели звернувся у 1832 році, коли брав участь у конкурсі на краще оповідання. Усього написав 64 новели. У 1833 р. балтиморський журнал присудив Едгару По премію у 100 доларів за краще оповідання. Це був "Рукопис, знайдений у пляшці". Премія врятувала письменника від голоду і відкрила йому шлях до журналістики. Він став дуже талановитим журналістом, працював редактором, літературним критиком. У журналі друкувати його оповідання.

З 1834-1835 рр. Едгар писав^поеми, вірші, оповідання; надрукував сорок різних оповідань і журнальних статей. Його популярність зростала, але матеріальне становище не ставало кращим. За роботу йому платили 10 доларів на тиждень, рівно стільки, щоб не померти з голоду. Едгар Аллан По був одним із перших американських інтелігентів, хто заробляв на життя пером.

У цей час у його житті настала щаслива мить: він закохався у кузину по батьківській лінії - Віргінію, яка народилася 13 серпня 1822 р. їй було 12-13 років, коли вони покохали одне одного. Мати дівчини погодилася на одруження. Едгар і Віргінія таємно одружилися у Балтиморі. Проте він упродовж року жив окремо від дружини-дитини. У 1836 р. вони формально повінчалися у Річмонді.

У 1837 р. разом з молодою дружиною та її матір'ю (його тіткою) По переїхав до Нью-Йорка. Але дружина захворіла і довгі роки знаходилася на межі між життям і смертю. Письменник доходив до божевілля від піклування та власного безсилля. Щоб забутися, він став пити і в нього почали з'являтися ознаки психічного захворювання. Французький поет Шарль Бодлер писав: "...поэт, еще ребенком брошенный в случайность свободной жизни, изнуренный тяжелой продолжительной болезнью, искал время от времени забвения в вине. Литературные дрязги, семейное горе, оскорбительная нищета - всего этого По избегал в бездне опьянения, как в предварительной могиле".

У пошуках кращого життя Едгар По переїздив у міста - Річмонд, Нью-Йорк, Філадельфія, Вашингтон, і знову у Нью-Йорк, але бідність не відступала. У 1845 р. вийшов його вірш "Крук", що приніс поету визнання. Він вважав, що лірика - це його єдина пристрасть. Головна тема поезій - кохання, смерть і страждання. Едгар По розробив свою поетичну теорію, яку виклав у статті "Принципи поезії":

o поема не повинна бути довгою;

o поезія повинна цілком підкорятися почуттям прекрасного; потворного та безформного не мало бути в ній;

o поезія не використовувала систему тонічного віршування;

o поезія мала поєднуватись із музикою.

Хвороба та бідність продовжували переслідувати молодого поета. У 1846 р. для нього та родини почалися складні часи. Е. По змушений був прийняти милостиню. Але 30 січня 1846 р. у холодній кімнаті померла Віргінія. Чоловік заціпенів. Він вставав уночі і йшов на цвинтар, щоб тужити там. Серцева туга змусила його пити, але він не припиняв роботи. У багатьох його творах присутні хворі мотиви, вони були пов'язані зі станом психіки письменника, у нього було хворе серце та депресія.

З часом Едгар познайомився з поетесою Єленою Уїтмен. Кохаючи його, вона не змогла поєднатися з ним (цьому завадила її смерть у 1848 р.). Але саме це жінка стала на захист його імені, написавши книгу "Едгар По і його критики".

Е.А.По помер у 40 років у балтиморській лікарні, куди його перенесли за 4 дні до того, знайшовши у якійсь канаві. Смерть видатного письменника відбулася при загадкових обставинах. За однією версією, прочитавши у Річмонді з гучним успіхом лекцію і отримавши гроші, він поїхав у Балтімор, де через кілька днів його знайшли на вулиці у непритомному стані. Припускали також, що його напоїли наркотиками та вкрали гроші.

Та й після смерті поета переслідувала лиха доля, гіршої за яку ворогові не побажаєш. Літературний душеприказчик Е.По Руфус Грисуолд зробив усе, щоб виставити По в очах нащадків особою лихою і порочною. Він навіть листи його підробляв і у перекрученому вигляді публікував, створивши образ людини, справедливо покараної за свою гординю та крайній індивідуалізм. У листі Е.По до Хелен Уїтмен були такі рядки: "...лишь таких испытаний, каким я подвергался, и не доставало, чтобы, дав мне ощутить мою силу, сделать меня тем, чем я рожден быть". А був він, за словами англійського поета Теннісона, письменником, що мав "незвичайний талант, який народила Америка".

Детектив став цілком законним літературним жанром. Його перевага полягала в тому, що це - одна із перших і поки що єдина форма популярної літератури, в якій показало себе відчуття поезії сучасного життя.

Цей жанр мав давні корені. Біля витоків детективної літератури став американський письменник Е.А.По, який протягом 1840-1845 рр. створив 5 новел, у яких було закладено ідеї, що лягли в основу принципів сучасного детективу. Він став засновником трьох головних напрямів у детективі - романтичного (власне сенсаційного), класичного (власне інтелектуального) та готичного (жахливого, страшного). У творах класичного типу, власне інтелектуальних детективах, усі події, як правило, відбувалися у першій частині, а потім детектив рухався вперед, доки повністю не розгадував загадки. Що ж стосувалося читача, то він діяв нарівні з великим нишпоркою і мав можливість самостійно працювати над загадкою. Розв'язуючи ту чи іншу таємницю, читач повинен мислити логічно, послідовно, підключивши свій інтелект, звідси і назва - інтелектуальний.

Особливості інтелектуального детективу:

o сюжет побудований навколо злочину;

o у центрі - інтелектуальний процес пошуку істини;

o дія відбувалася у дуже обмеженому просторі;

o головний герой - єдиний, хто міг досягти успіху, який був ніби запрограмованим;

o жертва - "об'єкт роботи нишпорки";

o детектива цікавили найменші подробиці;

o читач мав можливість стежити за розвитком думки слідчого;

o відсутність рухів та емоцій;

o інтерес почуттів сконцентрований на таємниці, а не на трагедії людей;

o злочин мав бути обов'язково розкритий за допомогою логічних умовиводів, а не випадковості, чи немотивованого зізнання;

o монотонність оповіді, довгі розповіді героїв про різні дрібниці;

o мало уваги звернено на великі географічні кордони.

Сьогодні розрізняють багато видів детективної літератури (цей поділ дещо умовний):

1. Американський "крутий" детектив (Раймонд Чандлер).

2. Французький "м'який" соціально-психологічний (Жорж Сіменон).

3. Побутово-таємничий (Чарльз Діккенс).

4. Авантюрно-поліційний (Моріс Леблан).

5. Французький та американський "чорний" детектив (Джеймс Хедлі Чейз, Картер Браун).

6. Радянський міліційний (Олександра Марініна).

7. Суворо-процесуальний та адвокатський (Ерл Стенлі Гарднер).

8. Іронічний чи пародійний (Іржі Морен).

9. Інтелектуальний (логічний, дедуктивний) (Е.А.По, Агата Крісті, А.Конан-Дойль).

Історики детективного жанру підкреслювали, що це унікальна літературна форма, яка відрізнялася від кримінального роману, не мала нічого спільного з поліцейським романом і зовсім не була схожа на роман жахів.

ДЕТЕКТИВ

Сюжет	Заснований на обмані, який міг бути механічної (замкнена кімната) чи словесної (репліки, що збивають з пантелику) властивості. Розповідь велася від цього обману до розгадки, яка була кульмінацією всієї розповіді
Детектив (нишпорка)	Міг бути як професіоналом, так і аматором, і в ролі останнього міг бути головою приватного детективного агентства чи волею випадку стати причетним до розслідування злочину. Завжди знаходився в центрі подій, часто-головний герой, який відрізнявся високою спостережливістю
Метод здійснення злочину	Якщо злочин вбивство - метод незрозумілий, або такий, що навмисне збивав з правильної думки. Інколи метод вбивства відрізнявся надзвичайною винахідливістю (особливо у варіаціях на тему зачиненої кімнати) і викликав суспільне непорозуміння
Докази	Найважливіший елемент сюжету. їх бувало інколи більше 20. Значення їх могло бути прокоментоване детективом, а інколи процес дедукції пропонували читачеві
Характери	Лише детектива описано досить детально
Обстановка	Детально подана до здійснення злочину. Потім на першому місці - проблема доказів та пошуку злочинця
Соціальні установи	Консервативні
Значення елементу загадковості	Дуже важливе. Герой - детектив, детективна загадка - це все, що надовго запам'ятовується читачеві

Детектив - це жанр прози, у якому сюжет побудований навколо кримінальної загадки, а головним персонажем був слідчий - представник поліції або приватний нишпорка. Жанр детективу поєднав у собі два досить протилежні принципи: математичну загадку та героїчну поему. У центрі твору - протистояння світу норми, що його захищала поліція чи приватний нишпорка, та злочинного світу.

На ранньому етапі розвитку детективної літератури особлива увага зосереджувалася на тому, хто вчинив злочин. Якщо в розповіді був персонаж, у якого не було жодного мотиву здійснити злочин, і якщо йому дозволялося залишитись до вирішальної частини, так і не опинившись підозрюваним, його справа була не з кращих. "Я зрозуміє, що він злочинець, тому що про нього нічого не сказано," - викрикував читач. Також у детективі відсутнє зображення людини та її долі. У своїй сьогоднішній формі він відрізняється чіткою логічністю і деякою абстрактністю.

Таким чином, літературознавці виділили головні ознаки детективного жанру:

o насолода красою аргументу - задоволення інтелектуального характеру;

o емоційна напруга сюжету - відсутність довгих описів, ліричних відступів, побічних тем; цікаві характери, обставини, що легко запам'ятовувалися;

o розгадка таємниці злочину - це не омана читача; ні детектив, ні хто-небудь із офіційних слідчих не міг опинитися злочинцем; злочин розкривався дедуктивним шляхом, а не випадковістю;

o злочинець - лише один; він не міг бути слугою, а тільки людиною з певними перевагами, які зазвичай не наводили на підозру.

У детективі все підкорене сюжету, який складається з 4-х елементів. Простежимо на прикладі оповідання Е.По "Вбивство на вулиці Морг":

-постановка проблеми (вбивство двох жінок у їхньому будинку);

-поява даних, необхідних для її розв'язання (зачинена зсередини кімната, волосся, не схоже на людське, стрічка кашкета моряка тощо);

-вияв істини, тобто завершення розслідування детективом (вбивцею виявився орангутанг, який утік від свого господаря-моряка);

-пояснення, яким шляхом детектив дійшов до такого висновку (пояснення Дюпена).

У детективі усі події, як правило, відбувалися у першій частині, а потім слідчий рухався вперед, поки повністю не розгадував загадки. Герой детективу - подвійний контактер. З одного боку, приватний нишпорка або талановитий поліцейський протистояв розумним, проникливим або бездіяльним інтелектуалам. Детектив - слідчий з притаманними йому героїчними рисами. Таким чином, посідав місце захисника слабких. З іншого боку, приватний нишпорка чи розумний поліцейський протиставлені достатньо енергійним, але обмеженим охоронцям порядку, які просто не помічали прикмет, що вели до розв'язки.

Правила детективного жанру:

-коли виключені усі варіанти, крім одного, то він і буде правильним, за всієї його, здавалося, неймовірності;

-чим складніша і заплутаніша справа, тим її простіше розв'язати.

У інтелектуальному детективі визначали як переваги, так і недоліки. Основна перевага - це різноманітність аналітичних методів (дедукція, індукція, аналіз, логічні умовиводи тощо). Недолік полягав у тому, що твір монотонний, відсутні рухи та емоції, у тексті наявні довгі розповіді героїв про різні подробиці.

Історія криптографії

На фото показано сучасну реконструкцію шифра «скітала», що використовувався в Давній Греції, ймовірно був першим пристроєм для шифрування.

До нашого часу, криптографія займалася виключно забезпеченням конфіденційності повідомлень (тобто шифруванням) — перетворенням повідомлень із зрозумілої форми в незрозумілу і зворотне відновлення на стороні одержувача, роблячи його неможливим для прочитання для того, хто перехопив або підслухав без секретного знання (а саме ключа, необхідного для дешифровки повідомлення). В останні десятиліття сфера застосування криптографії розширилася і включає не лише таємну передачу повідомлень, але і методи перевірки цілісності повідомлень, ідентифікування відправника/одержувача (аутентифікація),цифрові підписи, інтерактивні підтвердження, та технології безпечного спілкування тощо.

Найперші форми тайнопису вимагали не більше ніж аналог олівця та паперу, оскільки в ті часи більшість людей не могли читати. Поширення писемності, або писемності серед ворогів, викликало потребу саме в криптографії. Основними типами класичних шифрів є перестановочні шифри, які змінюють порядок літер в повідомленні, та підстановочні шифри, які систематично замінюють літери або групи літер іншими літерами або групами літер. Прості варіанти обох типів пропонували слабкий захист від досвідчених супротивників. Одним із ранніх підстановочних шифрів був шифр Цезаря, в якому кожна літера в повідомленні замінювалась літерою через декілька позицій із абетки. Цей шифр отримав ім'я Юлія Цезаря, який його використовував, зі зсувом в 3 позиції, для спілкування з генералами під час військових кампаній